«З 9 до 16 червня ми з сином В'ячеславом були учасниками паломництва в Меджуґор'є. На початку поїздки я почувався випадковою людиною серед паломників. Справа в тому, що я, хоч і віруючий, церкву відвідую рідко, переважно коли відбувається похорон когось із родичів або знайомих. Та згодом я зрозумів, що спільна молитва, звернення до Бога дуже близькі моїй душі та серцю.

Дуже велике враження на мене справило сходження на гору Крижевац і розповідь отця про муки Ісуса, які Він прийняв задля нас. Доти я й не підозрював, що маю стільки гріхів. Коли піднявся на гору, думав, що у мене ще багато сил, але після спуску виявилося, що їх майже не лишилося. Мені подзвонила дружина і сказала, що заради здоров'я сина В'ячеслава нам треба переглянути наші взаємини у сім’ї. В цей час я сидів і думав про те ж. Напевно, це Бог вчив нас обох, хоча ми перебували на відстані більше двох тисяч кілометрів одне від одного.

Другий момент, який особливо запам'ятався, ― це зустріч із Терезою. Вона випромінювала стільки тепла, добра, любові до нас, які сиділи перед нею, що, здавалося, сама Богородиця зійшла на землю. А коли вона сказала, що сюди, в Меджуґор'є, випадково ніхто не приїжджає, я зрозумів, що це справді так. Отже, це Господь сподвигнув мене на це паломництво, щоб я зміг розібратися в собі і знайти істинний шлях до Бога».

Анатолій, Латвія

«Добрий день, Меджуґор'є! Пише Вам Віталій Дрозд, я інвалід по зору. Був у Меджуґор'є вперше. Поїздка була незабутньою не тільки для мене, а й для моєї мами. Мама виховує мене одна. Батько відмовився від мене, щойно дізнався про мої проблеми із зором. Мама багато працює, тому це був чудовий відпочинок і для неї. Ми дуже вдячні організаторам поїздки, все було чудово.

Хочу поділитися своїми враженнями і думками. Раніше, коли я бував у компанії друзів, я хотів бути з ними, хотів брати участь у грі, але мене не брали, кажучи, що я не такий, що у мене не вийде. А в Меджуґор'є я брав участь в усьому, не відчуваючи при цьому, що маю якісь проблеми зі здоров'ям. Іноді навіть мама сумнівалася в мені. При підйомі на гору мама мені казала: «Давай не підемо, це важко». Але Бог завжди підтримує, Він зміцнив і мене.

Я взяв свою маму за руку і сказав, що ми обов'язково підемо і в нас усе вийде. І в нас усе вийшло. Я мав сили не тільки йти сам, але й допомагати мамі. Нам було добре. Ми отримали благодать Божу! Коли я був на горі, то думав так: «На гірській вершині дивлюся пильно в небо й захоплююся, як уміє любов творити чуда, як на душі спокійно, чудово, і серце б'ється без тривог, з любов'ю це можливо — пройти безлічі доріг без перешкод. Вона вміє заспокоїти і дати тепло і радість. Любов як мед — в ній тільки солодкість. І ти стаєш як птах, кулею стрімко злітаючи вгору».

Коли я приїхав додому, розповів про свою поїздку друзям. Вони всі мовчали та слухали. Меджуґор'є таке місце, де всі люди доброзичливі, привітні, добрі. Мені б хотілося, щоб скрізь було так. Мені не хотілося звідти їхати! Спасибі всім!»

Віталій, Латвія

«Я Марія Штейнберґ, з Еґлайне, інвалід першої групи, колясочниця ― спинальниця. Мені 62 роки. В Меджуґор'є була вчетверте. Хочу поділитися враженнями про паломництво в Меджуґор'є в червні 2015 року.

Дивовижне місце. Місце, де небо опускається на землю і це відчуваєш ― усе просякнуто любов'ю, миром та радістю. Наповнює радістю просто так, ні за що. Болі, які мучать у повсякденному житті, є також, але вони вже десь унизу і не займають головного місця. А головне місце ―  у серці — займає радість.

Особливий дотик Божої Матері відчула вже у Кракові, потім на молитві розарію біля підніжжя гори. А на адорації було відчуття реальної присутності Ісуса, яке словами пояснити не можу. І я запитала: «Ісусе, що Ти чекаєш від мене, що я повинна робити в цьому житті, чим можу порадувати Тебе?» Відповідь була: «Служити». Хотілося прокричати: «Ти що? Як? Що я можу?» Хотілося попросити щось легше. На ту хвилину мені здалося, що це нереально, але знаю, що Бог не дає більше, ніж я можу зробити...

Я сиділа і плакала, розуміючи, що це Ісус очищує мене ― звільняє від моїх сумнівів, нерішучості. І я сказала Ісусові: «Так, Ісусе, як Ти хочеш. Я люблю Тебе.»

Марія, Латвія