Цінність і важливість духовних вправ для священиків відкривають свідчення самих учасників, якими вони ділилися один з одним в останній день. Цей момент отець Славко дуже любив, тому що бачив, що пережитий досвід учасників буває сильніше будь-якої лекції.

Ми також попросили кілька священиків та семінаристів поділитися з нами своїм досвідом. Ось деякі з їхніх думок:

«Дуже мені сподобалися змістовність і духовна глибина наук отців реколектантів, що змусило мене увійти в глибину власного серця». (Отець Тарас)

«Ці реколекції відкрили для мене можливість особистої розмови з Богом, яка досі важко вдавалася, ― добираючи слова для розмови та відкриваючи Боже милосердя до себе і ближніх». (Семінарист Павло)

«Я для себе знайшов заглиблену важливість священства і свого покликання.  Кожен раз у Меджуґор’ї я духовно відновлююся й запалююсь до активного служіння Богові. Амінь». (Семінарист Юрій)

«Щаслива та людина, яка має місце, де вона відчуває себе щасливою. Для мене Меджуґор’є і є тим місцем, де я і Бог настільки близько, що хочеться, аби весь світ дізнався й зрозумів, що досить агресії, егоїзму, воєн і насильства, а потрібно тільки почути слова свого Тата: «Ти син мій улюблений...» Спасибі Богородиці за те,  що вона поруч ... завжди!» (Семінарист Михайло)

«Мене зустріла любов до Меджуґор’я. Божа любов, яку Він виявляв через Ненсі, Патріка й волонтерів. Чесно кажучи, я не дуже вірив у реальну присутність Христа в тих одкровеннях до сьогодні. Кажу, як Йов зі Св. Письма: «Раніше я чув про тебе, а тепер бачу сам».

Мене найбільше зачепили два моменти:

- коли я піднявся на гору Кріжевац, то відчув близькість, неймовірну близькість Неба до землі, а по сходженні до вершини я плакав під час Хресної дороги;

- мене дуже зворушила мова отця настоятеля про розп’яття, і я плакав (повинен сказати, що я колишній військовий і плакати мені не властиво). Вирішив піти до Христа воскреслого. Я клякнув і довго молився.

Дякую Богові, Його Матері та організаторам ― друзям мого духовного відродження. Люблю вас!" (Семінарист Володимир)

«Меджуґор’є . Скільки думок, спогадів залишає це святе місце. У постмодерний час людина залишається надзвичайно зранена егоцентризмом, вдаваною силою, мужністю. Насправді ж залишається слабкою... Власне такий духовний феномен як Меджуґор’є допомагає віднайти ковток свіжого повітря, яким є сам Господь Бог, Спас наш Ісус Христос.

Вважаю, що найбільшим чудом уже є те, що тут люди щиро моляться, відкривають свої серця Господеві. А Він, Христос, являється найбільшим чудом, найбільшим добром ― нашим спасінням. Особливо в рік Божого Милосердя Ісус подає всім потребуючим мир: радість від прощення.

Бажаю всім священикам, які пройшли ці дні духовної віднови, разом звертатися до Пресвятої Діви Марії в молитвах, прохаючи за примирення і любов у цілому світі». (отець Віталій)

"Мене звати отець Назар. За своє священиче життя я побував у Меджуґор’ї більше десяти разів. Але на реколекціях для священиків уперше. Тема реколекцій була присвячена року Божого Милосердя: «Будьте милосердні, як і Отець ваш Небесний милосердний».

Науки реколектантів були дуже глибокими й простими. Багато чув про Боже милосердя, а слухаючи ці науки, я переповнився радістю та плакав, як мала дитина. Мене зачепило дуже багато речей особистого життя. Одним із яких я хочу поділитися з вами.

У моєму житті ніколи не відчував, що це означає бути з мамою. Моя мама завжди була заклопотана багатьма справами, змушена була дуже важко працювати, щоб допомогти утримати батькові сім’ю, а на виховання та увагу для дітей у неї майже не залишалося сил. Коли реколектант почав розповідати про Богородицю як Матір милосердя, яка є завжди зі своїм Сином Ісусом, і також про те, що прощення дарує нам свободу, і щоб прощення поступило, потрібно молитися за любов до цієї особи, яка нас образила і тоді це прощення відбудеться. В часі перерв між науками почав молитися за любов до всього живого. Я почувався дуже беззахисним і дуже зраненим, якого легко було образити, й ці образи маскував, вдаючи, що все гаразд. Але це було лише в розумі, серце моє було насправді таким, ніби його порвали на шматки і залишили в самотності беззахисним. У часі адорації, яка відбувається в обідню перерву, я захотів посвятити своє серце Ісусові. Я промовляв: «Ісусе, я посвячую тобі своє серце цілковито, усі мої зранення, страхи й біль, відкрию моє серце на Твої любов і милосердя. Тоді мені дуже захотілося Богородицю назвати Мамою. Я з тяжкими зусиллями сказав: «Мамо, поможи мені». Мене переповнили сльози і велика радість. І я продовжував промовляти: «Мамо, Богородице, я посвячую тобі моє серце, весь мій біль, я люблю Тебе, Мамо, поможи мені». Я повторив ці слова знову і знову. За кожним повтореним словом «Мамо» ставало легше, я відчув, як біль у моєму серці зникав. Яка це радість, коли ти відчуваєш, що біля тебе є твоя Мама, яка любить тебе, є поруч із тобою, піклується про тебе й береже тебе. Дякую тобі, моя Небесна Мамо, за твого Сина Ісуса, а нашого Господа і Спасителя, Який так сильно хоче нам дати все. Наскільки в житті ми можемо бути обділеними земними речами, духовними, а Ісус так хоче дати нам усе. Дякую тобі за все, моя розп’ята любове на хресті, як я тебе люблю». (Отець Назарій)

«Я перший раз відправляв Службу з такою кількістю священиків зі всього світу. І не міг повірити такому щастю. Через людей, яких я тут зустрів, укріпилася моя віра й любов до Бога, Богородиці та ближнього». (Отець Микола)

«На семінарі нас вразило спілкування. Спілкування між братами-священиками, можливість ділитися проблемами та досвідом. Нам, священикам, важлива не тільки теорія, дидактика. Дуже вразили особисті  свідчення лекторів про те, що вони розказували за кризу на шляху покликання. Реколектанти у своєму житті пережили те, що й ми. Хотіли  б порекомендувати приїхати на цей семінар тим, які переживають тягарі та отримати духовну та людську підтримку. Служіння людей тут надихає помагати самим. Не так часто в повсякденному житті бачимо подібне. А їхній приклад показує любов, покору, народжує бажання допомагати». (Отці Денис і Олег)