Тема прощення гріхів завжди викликала в суспільстві великі дискусії й бентежила людей. А в Євангелії від Марка, в уривку про зцілення розслабленого з Капернаума (Мр. 2: 1-12), дебати на цю тему відкриває сам Ісус.

Ми знаємо, що Ісус сказав розслабленому: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2: 5). Присутніх книжників це обурило, багатьох вразили слова Ісуса, і вони звинуватили Його в богохульстві. У єврейській традиції прощення гріхів було привілеєм Бога! Тим самим вони усвідомлювали прірву, яка відділяє людину від Бога. Сама ж людина не здатна подолати її, тільки Бог за Своєю ініціативою може простити гріхи. Книжники не наважувалися приписати Ісусові таку могутність, як прощення гріхів. А це чудесне зцілення викликає в людей щире здивування: «Ніколи ми такого не бачили!» (Мр. 2: 12). «Народ пізнає, що між Ісусом та Богом існує унікальне єднання. У ділах Ісуса ми бачимо два аспекти – зцілення й прощення гріхів – дуже близько зв’язані між собою. Вони свідчать про Його здатність примирити людей із Богом через зцілення їхніх стосунків із Ним».

Але спільнота віруючих і сьогодні задає собі багато питань: «Хто може прощати гріхи? Чи мають ще якесь місце в нинішньому світі гріх, прощення, милосердя, примирення? Чи потребуємо ми взагалі Божого прощення? Для чого нам необхідний досвід милосердя?»

Прощення втрачає свій зміст, тому що суспільство висуває на перше місце індивіда, порівнює його з іншими, спавить на перший план такі поняття, як ефективність, продуктивність, благоустрій, а такі концепції, як «прощення» та «спасіння», стають незрозумілими й нездійсненними.

«Тому визнання наших гріхів звучить як слабкість, а заклик до Божого прощення виглядає як принизливий обряд, який треба облишити. Ми більше не віримо в Боже милосердя, бо не усвідомлюємо свого гріха. У нас немає поняття про гріх тому, що в середині нас живе впевненість у тому, що не існує об’єктивного уявлення про добро і зло. Наше безмежне его йде врозріз із визнанням провини, тому що всі свої рішення й учинки ми оцінюємо лише за власними критеріями». При цьому повністю щезли основні моральні поняття людського існування.

Лише досвідчивши на собі прощення гріхів, ми здобуваємо впевненість Радісної Вістки. І нас торкається Божа благодать, яка оновлює і має багато властивостей.

Прощення – це досвід безплатно даного. Божого прощення неможе ніхто нам забрати. Це дар, який ми отримуємо через Христа.

Прощення – це досвідчення світла. Боже милосердя – тверде рішення, яким Бог торкається грішника й задіює його до справи спасіння, яке Христос здобув для нас на хресті. У прощенні ми пізнаємо Боже Серце і Його волю. Пізнаємо істинне обличчя Отця, Який не відрікається від жодної Своєї дитини.

Прощення – це досвідчення істини. Християнин своїм неустанним молінням Бога за прощення гріхів зберігає свою свідомість в істині: я – грішник. Однією з найбільших небезпек, яка загрожує людині, – це неусвідомлення важливості свого становища. Зло нас оточує, незважаючи на те, що ми не здатні усвідомити всіх коренів і наслідків гріха. Зло попереджує про свій прихід, але ховається в найзвичайніших ситуаціях і повсякденних речах. Не можемо жити в ілюзії, ніби ми його розуміємо, і здатні подолати його власними розумом і волею.

Боже милосердя спливає з хреста Господнього. Хрест показує нам драму нашого грішного становища; дивлячись на хрест, ми бачимо, на що ми здатні. Своїм способом життя ми часом можемо вбити самого Бога. «Тому хрест стає постійним свідченням нашої радикальної сліпоти й безпомічності перед обличчям зла й гріха. Без хреста і його світла ми були б повністю загублені».

Прощення гріхів – це досвід обнови. «Примирення з Богом переображує християнина, який згрішив, обновлює його сили й знову приводить до виконання його послання в Церкві й у світі».

Прощення гріхів – це досвід усього суспільства. Прощення не відбувається лише в глибині серця самої людини, але є «прийняттям через Церкву і в Її лоні».

На завершення скажемо, що прощення – це досвід здивування. Не будемо боятися пізнавати й визнавати своїх гріхів. Адже в таїнстві примирення ми отримуємо впевненість у спасінні, яке проводить нас через мінне поле. Усвідомлення цього дару здатне здивувати нас.

"Довіряйте силі хреста Господнього! Прийміть його благодать примирення і діліться нею з ближніми!" (Папа Франциск)

Джерело: «Сповідь – таїнство милосердя».