У цьому посланні Пресвята Діва Марія закликає нас жити глибокою вірою. Віра – це те, що вводить нас у живі стосунки з тим Іншим, Кого називають Богом. Згадаймо деякі з послань Богородиці, які Вона передала за роки Своїх об’явлень у Меджуґор’ї: «…Дітки, вірте й моліться, аби Отець примножив вашу віру, а потім просіть про те, чого потребуєте. Я – з вами… Cвіт потребує зцілення віри в Бога-Творця. Через страждання Ісуса і Його смерть на хресті ви зрозумієте, що тільки завдяки молитві і ви також зможете стати справжніми апостолами віри, коли в простоті та молитві живете вірою, яка є даром… Сьогодні я молюся за вас і разом із вами, щоб Дух Святий допоміг вам та помножив вашу віру, аби ви ще глибше сприйняли послання, які я передаю вам тут, у цьому святому місці. Дітки, зрозумійте, що це – час ласки для кожного з вас, а зі мною, дітки, ви в безпеці. Я хочу всіх вас повести на шлях святості. Живіть моїми посланнями і здійснюйте в житті кожне слово, яке даю вам. Нехай для вас будуть дорогоцінними бо походять з неба».
...блаженні ті, які серед темної ночі вірили у світло...
Церква нас навчає про те, що Марія зростала на шляху віри (LG 58). Вона йшла дорогами життя, сповненими тривоги і запитань: Як це буде? Як Ірод дізнався про народження цього Дитяти? Чому хоче Його вбити? Як довго нам доведеться залишатися в Єгипті? Чи побачимо ми ще колись загубленного Сина? Що значить цей жах на Голгофі? Усе покрито тьмою. Де Бог? Питання, одні питання… Що має робити Мати, опинившись перед цим розпачливим мовчанням? Чи має перелякатися? Ні. Має впасти в розпуку? Ні. Євангеліє тричі говорить нам про те, як Вона роздумує в Своєму серці, згадує давні слова, співставляє їх із болючими подіями, які щойно відбулися, і посеред мовчання, неясності та темряви шукає обличчя Боже. І Вона сама мала старатися про те, щоб старанно зберігати в пам’яті всі події і слова, зосереджено вдивлятися в них у Своїм серці, в душі розуміти їх значення і безперервно розважати. Саме так Вона йшла шляхом життя: серед темних протиріч життя старалася відкрити Божу волю та Божий замисел. Марія була паломницею віри, оскільки не знала всього. У Її житті сповнилося благословення, промовлене святою Єлизаветою: «Блаженна Ти, що повірила…» (Лк. 1:45) У Марії ми бачимо найдосконаліший зразок нашої віри. На нашому шляху віри Вона – поруч із нами. Тому Вона й може сказати: «Діти Мої, слідуйте за Мною. Я Сама йшла цими шляхами темними ночами, ночами без зірок. Зробіть і ви те, що зробила я: віддайтеся Божому мовчанню – і ви подолаєте страх, темряву і ніч. І блаженні ті, які серед темної ночі вірили у світло». Тут, на землі, ми живемо вірою, а не безпосереднім баченням. Віра освічує нам шлях не далеко вперед, але лише на крок. І якщо в нас вистачає мужності зробити цей крок, то стає видно і наступний. Бог через архангела Гавриїла не пояснює Марії всього, що чекає Її на шляху віри. Він лише утверджує Її в тій істині, що Господь із Нею. І те, що пережила Сама Діва Марія, Вона може розказати й нам та вірним шляхом повести до Ісуса. Будьмо ж мужніми, аби слідувати за Богородицею, не дивлячись на те, що шлях цей вузький, бо ми знаємо, що в кінці цього шляху – життя, котре дає Бог. Молитва: Пресвята Діво Маріє, Мати віри і надії! Блаженна Ти, що повірила і залишилася вірною до кінця. Ти вірила навіть тоді, коли в інших віра вичерпалася. Біля підніжжя Хреста Ти залишилася Матір’ю надії і віддання Себе Божій волі. Випроси й нам ласки віри, аби ми були і залишилися на Божій стороні навіть у найважчі моменти життя, знаючи, що Бог усе обертає на добро для тих, хто неустанно Йому вірить і хто Його любить. Особливо зараз, у період Великого посту, ми хочемо слідувати за Тобою, Мати Маріє, щоб і ми змогли пережити та відчути Воскресіння. Випроси нам мужності відмовитися від усього, чим ми поневолені і що обтяжує наші кроки на шляху до свободи, яку дає Бог. Дякуємо Тобі за кожне Твоє слово, за присутність, підтримку та кожне серце, яке відкривається Твоїм словам, у яких ми переживаємо Бога, джерело благодаті та життя. Амінь.