Священне Писання Старого і Нового Завітів містить чимало молитовних текстів, у яких святі автори виливають свою глибоку тугу за Богом, миром, радістю, світлом, істиною, любов’ю й за всім, що походить від Господа. Достатньо пригадати псалом 63, аби відчути, у чому суть молитви та її перша й основна умова...

Так, псалмопівець молиться: «Боже, Ти Бог мій! Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне, Тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній […]. Душа моя до Тебе лине, мене підтримує Твоя десниця».

Той, хто прагне Бога, зуміє знайти час для молитви, буде шукати свого Творця й знайде Його. Там, де цієї спраги немає, не буде ні молитви, ні радісного очікування Бога й зустрічі з Ним. А в псалмі 42 псалмопівець висловлює свою глибинну тугу за Богом дуже просто, порівнюючи свою душу й серце з оленем, що спішить до потоків води:

«Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого, – коли бо прийду й побачу обличчя Боже? Сльози мої стали мені хлібом удень і вночі, коли день у день мені говорять: «Де Бог твій?» Про це я згадую і душу виливаю над собою: як я йшов у громаді, йшов попереду них до дому Божого, посеред гуків радости й хвали, у гурті святковім».

Виникає питання: як оживити й постійно підтримувати в собі прагнення, яке спрямовує душу до Бога, як спрага жене лань до потоків вод? І знову відповідь у пості й молитві. У того, хто постить і молиться, душа день у день ставатиме більш вільною, шукатиме в цій свободі Бога й ніколи не зупиниться.

Убогі духом – це ті, хто знає, що багатими їх не зробить ніщо, крім Бога, а тому вони будуть шукати Його...

У заповідях блаженств Ісус вістить: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне… Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться… Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт. 5:3,6,8). Мова тут про одне й те ж: убогі духом – це ті, хто знає, що багатими їх не зробить ніщо, крім Бога, а тому вони будуть шукати Його, і Царство належатиме їм. Голодні та спраглі – ті, хто не дозволяє спрагу небесного підмінити земним хлібом і земним питтям. І вони ж – ті, хто чистий серцем, тому що знають, що саме найпотрібніше, і тому не дадуть себе осліпити нічому в цьому світі.

Туга за Богом, яка стає гострішою під час посту й молитви, – один із критеріїв нашої практики християнської молитви й посту. Серце робиться чистішим, бачить краще, більше розкривається на духовні цінності й не дозволяє собі затримуватися ні на чому в цьому світі. Це той аспект посту, який направляє вірного до небесної трапези, надаючи цим самим постові есхатологічного значення, роблячи людину здатною чувати й чекати, шукати й віднаходити, розпочинати заново й не стомлюватися. По суті, це і є любов’ю. Суть любові в тому, що той, хто любить, завжди одночасно і близький, і далекий від того, кого любить. Завжди близький, тому що любить. Навіть просторова й фізична віддаленість цьому ніколи не є на заваді. Водночас люблячий завжди відчуває себе здалеку, і тому починає знову шукати того, кого любить.

У такому світлі легко розуміти духовні проблеми сучасної людини, чиє серце нерідко звертається до земних бажань і зупиняється на шляху до Бога. Це – найбільший обман, який може трапитися з людиною. Однак постом і молитвою цю пастку легко відкрити й подолати, і тоді серце людини та її душа на цій земній дорозі залишаються завжди оберненими до Того, про Кого людина знає, що Він любить її безмірно, а це – тільки Бог. Це – таємниця всіх святих і всіх містиків. Вони були неустанні в пошуках Бога, з готовністю залишали все, щоб мати можливість слідувати за своїм устремлінням до Бога та здійснити його, знайти його кінцеве втілення у вічності.

Тому легко побачити, що там, де немає посту й молитви, під загрозою опиняється саме устремління до Бога, а тоді знову виникає питання молитви й посту. Марія закликає нас до посту й молитви, щоб наше серце було завжди вільним й безупинно шукало Бога.