Євген: Мій приїзд у Меджуґор'є був випадковим, як мені здавалося спочатку. Тепер-бо я розумію, що це був заклик Марії. А тоді я й гадки не мав, що таке молодіжний фестиваль. Побачивши оголошення на дверях храму, я вирішив поїхати, так як помилково вважав, що поїду відпочивати на море, весело в іграх проводитиму час із молоддю.

Ілюзія тривала аж до приїзду в Меджуґор'є, бо через роботу я не зміг відвідати жодного зібрання перед поїздкою, щоб дізнатися програму. Коли я зрозумів, що ми приїхали практично в пустелю, де розваг знайти не вдасться й де весь час зайнято програмою, мене огорнув великий розпач. Та оскільки я був уже на місці, то вирішив дотримуватися програми, як радила керівник групи, розраховуючи на те, що раптом станеться якесь диво. На жаль, дива візуального не відбулося, але воно сталося зі мною - всередині мене. Я прийняв рішення змінити своє життя.

Варто сказати, що мені на той час було 29 років і віри, як такої, я не мав. Було лише наслідування традиції, яке мені дісталося від бабусі з дідусем, і рідкісні відвідування храму по неділях, коли не лінувався. А життя моє проходило в супроводі алкоголю, гучних компаній і в безвідповідальних відносинах із протилежною статтю.

Приїхавши в Меджуґор'є, я відчув гостре бажання сповіді, на яку я не наважувався довгі п'ять років. Це й стало ключовим моментом у моєму наверненні. Після цього я не розлучався з благодатним даром сповіді більше ніж на місяць. Я став регулярно відвідувати Святу Месу як у неділю, так і в будні. Прочитав Новий Завіт, де, як кажуть священики, зустрівся з Богом живим. Моє життя повністю поміняло вектор. Я поставив Ісуса Христа в центрі свого життя й шкодую лише про те, що так довго до цього йшов і весь цей час засмучував Господа своїм гріховним життям. Тільки велике милосердя Боже дозволило мені пізнати Його любов. Цього року я знову побував у Меджуґор'ї на молодіжному фестивалі, де завдяки сповіді й Святому Письму задав собі напрямок духовного зростання в любові до ближнього. Гімном моєї настанови я обрав гімн Любові апостола Павла (Кор. 13). Слово Боже, а точніше Новий Завіт, став для мене стовпом, який допомагає триматися та міцніти у вірі кожен день. Це та основа, без якої легко загубитися в реаліях нинішнього світу й піддатися спокусі тих ідеалів, які переслідують суспільство.

Для мене чітка й важлива необхідність читання Євангелія на щодень. Як сказав один із наших священикі, людина, яка чотири дні не читала Євангелія, знаходиться в небезпеці.

Для мене жити Словом Божим означає щодня просівати свої вчинки й приймати рішення через сито Святого Євангелія, тобто чинити згідно з волею Божою, як це робила Марія.

Я вдячний Діві Марії, що закликала мене до Себе, за те, що допомогла мені зустріти живого Бога й за те, що шлях мого навернення триває.

         Ольга: У цьому паломництві Богородиця говорила зі мною через моїх дітей.

         Коли ми приїхали в готель, мій син почав погано себе поводити: не слухався, не хотів лягати спати. Я була розгубленою й не знала, що мені робити. Першою думкою було накричати на нього, поставити в кут. Але після довгої виснажливої дороги сил сваритися в мене не було. І тут я вперше на допомогу покликала Марію. І тоді в серці почула такі слова: «Обійми його»... Я підійшла до сина й обняла... Він відразу заспокоївся, і ми помирилися.

Наступного дня мій син вперше піднявся на гору Кріжевац. Я цьому дуже зраділа. Йому тільки шість років. Він усім серцем молився біля хреста. І мені несподівано захотілося сказати: «Господи, я до Тебе його привела...»

У кінці паломництва, коли ми піднімалися всією сім'єю на гору Подбрдо, я йшла за руку зі своїм молодшим трирічним сином. Він ішов із задоволенням, а назустріч нам спускалася літня пара. Побачивши мого сина, вони почали його благословляти і, дивлячись на нього, раділи до сліз. Я була дуже щаслива в цей момент.

Коли підійшли до статуї Марії, моя старша восьмирічна донька вперше сама молилася Розарій і не хотіла йти...

Слава Ісусу і Марії за це.