З 2014 я щороку приїжджаю в Меджугор'є на Младіфест. Однак останнім часом мені складно витримати розлуку з улюбленим місцем на цілих 12 місяців, і я стала приїжджати двічі - на самому початку весни і в серпні, на фестиваль молоді. У березні 2019 року не встигла я повернутися додому з Меджугор'я, як до мене прилетіло запрошення на ще одну Меджугорську зустріч, яка повинна пройти в Казахстані на початку липня. Менше, ніж за місяць до Младіфеста потрібно було спочатку 3 години летіти, потім їхати 400 км, а потім пройти пішки ще 30 км, щоб опинитися в селі Озерне. І менше, ніж через добу пуститися в зворотний шлях. Мене не дуже привернула ця перспектива - про Казахстан я мало що знала, а про село Озерне не чула зовсім. Я подякувала за запрошення, але про себе вирішила, що не поїду, адже у мене «стільки справ, стільки справ»!

Ще через тиждень сестри з «Світла Марії» запропонували мені молитися і постити за цю зустріч. Я вирішила, що така форма участі мені підходить набагато більше, ніж реальна поїздка, намітила собі дати посту і життя пішло своєю чергою. Перший мій день посту і молитви трапився вже в середині квітня. Все пройшло добре - хліб живив, а молитві ніщо не завадило. Тільки ось через деякий час я несподівано виявила в собі тверду рішучість їхати в Казахстан і бути присутньою на цій зустрічі! Я здивувалася такому різкому перетворенню планів, але сперечатися з цим внутрішнім знанням не стала, а просто зайшла в інтернет і купила квитки на літак.

Прислухавшись до себе, я зрозуміла, що в майбутній поїздці мене особливо приваблює піша частина шляху. Я уявляла собі, як піду по зеленому килиму трави до самого горизонту, і попереду мене буде стежка, а над головою - нескінченне небо. У найбільш спекотному варіанті ці кілька десятків кілометрів повинні були пройти під палючим в степу сонцем при температурі під 40 градусів. Уява малювала задушливу спеку, на якому втомлені і голодні подорожні ледве-ледве пересувають стерті в кров ноги і з останніх сил ховають обпалені обличчя від піску, що засипає їх вітром. Чи не так апостоли ходили за Христом? .. Мені раптом дуже захотілося залишити комфортну Москву і хоча б один-два дня побути наодинці з Господом, долаючи денний відрізок шляху в максимальній простоті і відсутності суєти.

Піша ділянка нашого паломництва почалася в селі Келлеровка. Добравшись туди до вечора, ми провели ніч у справжньому сільському будинку з дуже привітними господарями і о 7.30 ранку наступного дня, помолившись в місцевому храмі, вирушили в дорогу. Спека і палюче сонце залишилися лише в моїй уяві - майже всю дорогу ми пройшли при дуже комфортній хмарності, яка відразу після обіду залила нас дощем. Нас було більше 100 чоловік - йшли і діти, і люди похилого віку, священики і черниці. 31 кілометр ми подолали за 10 годин - з розарієм і піснями, зупинившись 3 рази на їжу, відпочинок і перев'язку мозолів.

В Озерному нас вже чекали - ми увійшли в село під дзвін монастиря Кармеліток, а на сходах храму нас зустрічав отець-настоятель з проникливим словом. А далі були дві Святі Меси - ввечері і вранці - і адорація в каплиці перед небаченої краси вівтарем «Зірка Казахстану», яка тривала всю ніч. Так ми відзначили торжество Марії Цариці Миру.

Сама історія села Озерне вразила мене. В кінці 1930-х років сюди з України були переселені поляки. Їм довелося виживати в найважчих умовах - у них не було ні житла, ні їжі. За їхніми гарячими молитвами до Божої Матері навесні 1941 року в результаті потужного паводку в селі утворилося озеро, повне риби. Її було стільки, що з надлишком вистачало і на харчування, і на продаж. Озеро і риба врятували людей від голодної смерті. Це чудо-озеро нагадало мені про євангельське чудо розмноження хліба! Коли я стояла на заході і здивовано дивилася на його воістину безмежні води, що плескалися біля ніг, я бачила втілену молитву цих людей, плід якої живий вже стільки десятиліть! Неймовірні відчуття.

Іноді я чую навколо себе заклики: «Навіщо молитися, давайте краще щось робити!». Те, що я побачила в Озерному, послужило для мене наочним прикладом того, що молитва - це найпотужніша дія.

В Москву я повернулася надзвичайно радісною і щасливою. За ті кілька днів, що я провела в Казахстані, я познайомилася з дивовижними людьми, які випромінюють світло і любов. І їхня любов тепер живе і в моєму серці, сповненому подяки до Бога, який у відповідь на моє бажання побути з Ним знову щедро обдарував мене - так, як може зробити тільки Він.