«Нумо тепер ви, що говорите: «Сьогодні або завтра ми підемо в те місто й перебудемо там рік, і будемо там торгувати й гроші заробляти». Ви, що не відаєте, що буде взавтра! Яке бо життя ваше? Ви — пара, що з’являється на хвильку і зникає по тому. Чому б вам радше не сказати: Коли на те Господня воля, будемо жити і це чи те робити. Тепер, ви хвалитеся у хвастощах ваших. Усяка така хвальба — погана. Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, — гріх тому!» (Як. 4: 13-17)   

Св. Тереза Авільська записала у своїх духовних працях, крім іншого, таку думку: «Легко боротися за добро, вибираючи поміж добром і злом; коли ж, вибираючи між якимсь добром і чимось іще кращим, ми починаємо боротися за краще, становище різко міняється». Якщо ми хочемо правильно зрозуміти цю думку й досвід, то питання для християнина постає не «чи ненавидиш ти Бога або когось із людей?», позаяк ненависть — зло і руйнує будь-яку людину — чи вона є віруючою, чи ні. Питання для християнина — «чи любиш ти Бога понад усе й ближнього, як самого себе?» Християнство, згідно з бажанням Христа, — школа любові. Тема ненависті, якщо й виникає, то як тема хвороби, якій слід запобігти чи вилікувати.

Питання для християнина постає не «чи крав ти чуже або привласнював щось, що не належить тобі?» Питання для християнина — «чи правильно ти користувався тим матеріальним, яке було в тебе?» Це значить, що навіть коли я можу сказати, що не краду, я ще й приблизно не відповів на питання, як чиню з тим, що мені довірено! Коли людина здатна сказати: «Це моє, це залишили мені мої предки!» чи «Своє багатство я ні в кого не відібрав, заробив своїми мозолями!», — вона ще не доторкнулася до християнського рівня розуміння.

Питання для християнина не «чи ти лихословиш щодо Бога? Чи говориш неправду, плітки, наклеп?» Питання для християнина — «що я робив і як використовував дар мови?» Навіть якщо я здатен стверджувати, що нікого не образив, залишається справедливе питання: чи вмів я дякувати Богові й славити Його? Чи вмів дати пораду іншим, слово підтримки? Усім нам доводилося відчути справедливість цих питань та суджень на власній шкірі. Коли хтось проходить повз, нічого не кажучи й не вітаючись, нас це, швидше за все, зачепить або заставить відчути неповагу чи нехтування щодо себе, хоча інша людина може сказати: «Я ж тебе ні словом не образив!»

Питання насправді не в тому, чи руйнував я своє або чуже життя. Питання насправді в тому, що я робив чи не робив, аби моє життя й життя інших могло розвиватися в правильному напрямі. Тільки ставлячи питання таким чином, ми зрозуміємо, чому виникають теми пияцтва, наркотиків, переїдання й непомірних задоволень у цілому. Ясно, що пити не гріх — Бог створив і спрагу, і пиття, однак коли людина починає керуватися не потребами свого тіла, а якимись іншими пристрастями, то руйнує і себе, і своє тіло, руйнує  свої можливості росту, блокує чи заважає позитивному в собі, увіходить у стан розпаду. І оскільки існує цей стан розпаду, існує й те, що називається гріхом. Позаяк існує зло, існує й поняття гріха, однак завжди відносно того, що здорове, добре, світле, шляхетне.

Тому дуже сумно, коли християнин розуміє своє християнство тільки як боротьбу проти гріха. Це приведе його до внутрішнього виснаження, боязні всього, роздратованості, пасивності чи взагалі втрати змісту християнського призначення. Він житиме у світі й буде від світу, і життя його ні в чому не відрізнятиметься від тих, хто не знає Христа. Розуміння свого християнства тільки як боротьби з гріхом прирівняло б нас до садівника, який, не перестаючи, прополює свій сад від бур’яну й іншого сміття, але так і не садить плодоносних дерев. Такий садівник повинен би задуматися над питанням: чому я все життя прополюю свій сад, а нічого так і не змінилося? Усе ті ж бур’яни! Чи він утратить душевний підйом та проживе життя впівсили, чи полишить і ці зусилля та й кине все. Коли ж у підготований ґрунт садять добре сім’я й воно пускається в ріст, прополювання саду й створення умов для благородної рослини, що набирає сили, не є обтяжливими. Християнство отож — не боротьба проти гріха, але боротьба за цінності позитивні. Ця боротьба продовжується до смерті й може вимагати навіть жертви власного життя заради іншого. І тут — уся краса християнського покликання, християнської аскетики, молитви, посту, сповіді, заклику до подвигу любові.

Чи інший образ. Якщо хтось вам скаже: «Бог дав мені ноги, аби не падати!», — то ви заледве чи погодилися б із такою заявою, постаралися б показати, що ноги потрібні, щоб ходити, а не щоб падати. Якщо б хтось залишився переконаним, що ноги потрібні, аби не падати, йому довелося б усе життя просидіти, оскільки, уставши, можна впасти. Більша проблема — той, хто сидить весь час і не хоче зрушитися, чим той, хто, ідучи, буває і падає. Якщо перенести це у сферу нашого сприйняття християнства, можна сказати, що більше помиляється той, хто не піднімається через страх, щоб не впасти, аніж той, хто встає й іде, і, буває, падає.

 «Дорогі діти! Ви заклопотані матеріальними речами, а через матеріальне загубите все, що вам Бог хоче дати. Закликаю, вас, дорогі діти, щоб ви молилися про дари Святого Духа, які вам зараз потрібні, щоб ви могли свідчити про Мою присутність тут і про все, що вам даю. Дорогі діти, віддайтеся Мені, щоб Я могла повністю провадити вас. Не клопочіться матеріальними речами. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик» (17 квітня 1986 р.).

«Дорогі діти! Сьогодні закликаю вас: здійснюйте у своєму житті любов до Бога й до ближнього. Без любові, дорогі діти, нічого не можете. Тому, дорогі діти, закликаю вас, звершувати взаємну любов. Лише так ви зможете любити й приймати і Мене, і всіх навколо вас, які приходять до вашої парафії. Усі відчують Мою любов через вас. Тому прошу вас, дорогі діти, почніть віднині любити палкою любов’ю, любов’ю, якою Я люблю вас. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик» (29 травня 1986 р.)