Слава Ісусу і Марії! Мене звати Каріна. Я живу в спільноті «Світло Марії». У листопаді я приїхала з наміром подарувати рік Діві Марії, щоб учитися та формуватися в Її школі. Якщо коротко, це означає всі свої зусилля, працю, молитву, турботи й радості пожертвувати Богородиці за Її наміри, Її плани миру в цьому світі.

Під час пандемії я була змушена повернутися до Словаччини через надзвичайну ситуацію в країні. Однак не втрачала впевненості, що це буде ненадовго, відчувала в серці, що знову повернуся «додому – у Меджуґор'є». Так і сталося. Час, проведений удома, був для мене великим випробуванням віри, служінням і жертвою. Усвідомлювала, що Богородиця закликає мене бути прикладом й апостолом Її любові там, де я перебуваю. Показати Божу любов людям навколо мене своїм прикладом віри та ділами любові. Не завжди це було легко. Але я намагалася на все поглянути очима Бога і, звичайно ж, із гумором. Оточенню я сказала, що приїхала додому з «місією» або за програмою Erasmus (програма обміну студентами в Європейському Союзі – прим. ред.) та що через деякий час я повернуся в школу Діви Марії. Коли я повернулася, мені знадобився деякий час для акліматизації життя в спільноті. В один із тижнів я почала слухати проповіді о. Домініка Хмілевського на різні теми. Найбільше мене зацікавила тема «Сила прокляття і благословення». Він говорив про те, яку силу й міць мають слова матері та батька. Вони можуть своїми словами благословляти дітей, але також і проклинати. Коли почала роздумувати про своє минуле й час, який провела вдома, стали спливати в пам’яті різні ситуації та події, і я зрозуміла, що мама проклинала мене в гніві. У серці відчула, що повинна сказати їй про це, щоб вона могла висповідатися й відректися від цього в молитві, попросити прощення та благословити мене. Однак перед цим я дуже боялася й відчувала страх, оскільки вона багато разів не слухала, коли я хотіла дати їй духовну пораду; її серце не було відкрите для слів, які я хотіла їй сказати. Помолившись у цьому намірі, а головне за неї, щоб її серце було відкрите, і віддавши це Діві Марії, я написала їй. Спочатку вона відкинула мене словами: «Це нічого не означає, не сприймай цього так серйозно», – але коли я надіслала їй проповідь, мама почала сприймати це серйозно, тому що священник є для неї великим авторитетом. Наступного дня вона зателефонувала мені й сказала, що висповідалася, відреклася від цього у Святій Сповіді, та з великою радістю благословила мене. Моє серце наповнилося величезною радістю. Навіть за її голосом було чутно, що вона інша, що Господь очистив її серце. Зараз мама готується до Сповіді з усього життя. Тепер щоразу, коли ми з нею закінчуємо телефонну розмову, мама завжди благословляє мене з великою радістю. Тому я хочу підбадьорити вас, дорогі друзі: якщо бачите, що ваш ближній творить зло і грішить, не бійтеся сказати йому про це з любов’ю, щоб він усвідомив це. Якщо ти обізнаний, то несеш відповідальність перед тим, у кого такої відповідальності немає. Ми повинні допомагати одне одному. Ми – брати й сестри, які йдуть разом до Неба. І я вірю, що це принесе плоди й у твоєму житті, якщо будеш вірити в це, бо «все можливо тому, хто вірує» (Мр. 9:23). Я повірила в це й тепер свідчу про те, що «велике бо вчинив мені Всемогутній» (Лк. 1:49).

З любов’ю благословляю вас, Каріна (Словаччина)