"Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо. Тому, коли хтось у Христі, той — нове створіння. Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення. Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немовби сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому". (2 Кор. 5:16-21)

Людські чинники готують простір для божественної дії, тому особливо важливо підкреслити роль священника в сповіді. Це найпростіше показати на прикладі ролі лікаря в процесі лікування хворого. Лікар повинен добре знати хвороби й причини захворювань, а ще краще розбиратися в ліках та процесі лікування. Так і зі священником. Він повинен бути людиною глибокої віри, любові й надії, а також мати глибокий досвід духовного життя та пізнання законів духовного зростання. Священник повинен уміти слухати й розуміти, що насправді відбувається в душі каянника. Завдяки цьому сповідник може зробити все необхідне, щоб людське було готове до прийняття божественного.

У розмові священник направляє людину до доброго, указуючи на те, що небезпечно для її душі. Він садить нове насіння божественного Слова в землю душі каянника. Тому священників часто називають лікарями душ, тими, хто піклується про душу. Священник готує душу та в Ім’я Господа прощає гріхи, зціляє рани серця.

Не зважаючи на всі пізнання людської душі й серця, священник – наскільки це можливо – має пізнавати конкретного каянника. Тобто потрібно, щоб людина представилася, розповіла, хто вона й чим займається в житті, до яких матеріально-соціально-морально-етичних кіл належить. Важливо також коротко розповісти історію свого духовного життя. Це необхідно для того, щоб священник зміг дати конкретну пораду й повчання, як уникати помилок та на що – в позитивному сенсі – варто звернути свою увагу. Тому добре, коли людина шукає по можливості постійного сповідника, до якого завжди приходить на сповідь, проте, сповідаючись час від часу і в інших. Це сприяє розвитку інтенсивного духовного життя. Людина, яка не живе глибоким духовним життям, воліє міняти сповідників, щоб поставати в зручному для сповідника світлі. Можливо, вона боїться почути питання, чому нічого не змінилося за час останньої сповіді.

Сповідь – це дружня зустріч людини, яка шукає благодаті примирення, бажаючи через відпущення гріхів пережити духовне зцілення, з людиною-священником, який в ім’я Господа слухає й каже: «Не бійся! Твої гріхи прощені. Іди з миром і більше не гріши! » Сповідник і каянник тим самим під час сповіді прославляють Боже Милосердя, Божу любов та прощення. Саме тому сповідь є святом і радісною зустріччю.