«Текстом про чоловіка, який залишає батька і матір, щоб поєднатися з дружиною (пор. Бут 2, 24), пояснює Книга Буття свідому і вільну волю, котра дозволяє виникненню подружжя, роблячи з сина чоловіка, а з дочки дружину».

(Лист до сімей, 8)

...Зазвичай люди думають, що єдність подружжя стосується насамперед їхнього фізичного поєднання, що є умовою укладення шлюбу. Про подружжя говориться «consumatum est» тоді, коли здійснилось це поєднання. Проте історії шлюбів ясно підтверджують, що багато разів, незважаючи на завершення шлюбу сексуальним актом, не виникає справжня єдність чоловіка і жінки. Тіло саме по собі не має такої сили, щоб поєднати людей.

Скільки разів стається, що зв’язок між чоловіком і його матір’ю є сильнішим, ніж його стосунки з дружиною, і багато разів в сімейних конфліктах виграє мати, завдаючи шкоду дружині. Материнська любов має бути «складна», вимагає готовності, щоб відмовитися, щоб пожертвуватися. Дитина не є для матері, але мати для дитини, яка йде у світ, вступає у своє життя. Мати не обіцяє любов дитині, але своєму чоловікові, якому, звичайно, вдячна за своє материнство.

...Єдність двох не може виникнути спонтанно, автоматично тільки тому, що вони вирішили бути разом і поєднались фізично. Єдність є плодом творчих зусиль обох...

Життєвий досвід показує, що часто виникають неправильні відносини – порушується шлюбний союз, унаслідок чого є діти, які соціально напівсироти. Молода мати залишається з дитиною або дітьми сама, при тому, що батько йде від них і часто створює другу сім’ю. Коли покинута мати залишається одна з дітьми, особливо якщо це син – єдина дитина в сім’ї, огортає хлопчика любов’ю, котра часто має егоїстичний характер. Приватизує його, піклується про нього так, що обмежує його свободу, та водночас прив’язує його до себе у такий спосіб, що чоловік у майбутньому подружньому зв’язку підсвідомо шукає у своїй дружині все, що йому давала його мати. А якщо це не знаходить, то звинувачує дружину в недостатній любові. Особливо небезпечною є ситуація зразу після народження першої дитини. Дитина, що природно, на першому етапі свого життя потребує більше матері, ніж батька. Йому якось «не вдається бути батьком», тому йому здається, що дружина ним нехтує, і через це він часто повертається до своєї матері. Мати, котру чоловік залишив і яка має тільки цього одного сина, дає йому всю свою ніжність і ласку. Часто це робить владно і не залишає місця для дружини.

...Після народження першої дитини молоді батьки, які часто ще не мають власної квартири, роблять цю основну помилку. Більш конкретно – вона з малою дитиною йде до матері, бо мати допоможе їй у догляді за немовлям, а він повертається до своєї матері, тому що йому здається, що таким чином полегшить ситуацію дружині, яка не мусить, наприклад, йому варити! Адже матуся приготує для синочка такий смачний обід, який молода дружина не спроможна зробити. Це відношення прямує до безперечного розриву. Молоді не залишили батька і матір, і тому не виникає між ними істинна єдність.

Єдність двох не може виникнути спонтанно, автоматично тільки тому, що вони вирішили бути разом і поєднались фізично. Єдність є плодом творчих зусиль обох. Вільні, розумні люди вирішують, що себе і своє життя подарують один одному і все будуть робити разом. Це нелегко, тому що це шлях очищення від егоїзму, для чого замало тільки зусилля волі, необхідна також допомога благодаті. Саме тому подружжя є Таїнством, союзом з Богом, благодать Котрого робить обох здатними так поєднатись... «Єдність вимагає жертв!»

Думки взяті з книги:

Rodinám, aby boli silné v Bohu…

(Сім’ям, щоб були сильними у Бозі...),

Wanda Póltawska (SALI - FOTO, 2010).