В одній із бесід декілька людей розказували, що не відчувають ненависті до кривдників, однак досі не можуть їх пробачити. Чому це так?

Нам необхідно перевірити не лише наявність у нас любові, але й те, яка вона. Тому що любов може бути людською і божественною. Одне з правил людської любові: як ти до мене, так і я до тебе (око за око, зуб за зуб). Можливо, ми не в стані пробачити, бо наша любов закорінена в логіці обмеженої людської любові й тому диктує умови для інших або очікує, щоб вони зробили перший крок. Коли комусь «важко пробачити, це знак і доказ того, що він не має в собі творчої, божественної любові й залишається у власних межах, у ранах» (отець Славко Барбарич).

Якщо наша любов обмежена, то й прощення для нас буде важчим. У подібній ситуації опинився й апостол Петро, коли запитав, до якої міри необхідно прощати («чи до сімох разів?»). Ми легко згоджуємося з тим, що пробачити необхідно, але – до певної міри. «Досить! Досі я пробачав, але не більше». Пам’ятаймо, однак, що Ісус ламає межу «до семи разів» і продовжує – «до сімдесяти разів по сім», що означає безмежно. Ісус не знає меж прощення.

 Ісус не знає меж прощення...

Дивлячись на Святе Письмо, ми розуміємо, що зможемо прощати лише тоді, коли приймемо логіку Божої любові. Як же засвоїти її?

Богородиця говорить нам: «Дітки, Я ваша Мати, і Я хочу відкрити вам Бога любові й миру…» (25.12.1996). Бог є любов і мир, але, можливо, ми ніколи не відчували цього або це для нас тільки теорія, не більше. Де і як ми можемо зустріти Бога любові й миру? Таємниця Сповіді є місцем відкриття милосердної любові Бога! Євхаристія (Ісус, Який віддає Себе нам) – це місце, де ми можемо пережити милосердну любов Бога. Саме наше існування (усвідомлення того, що ми є) – це можливість пізнати Бога, Який любить нас.

Перевіркою того, чи ми засвоїли милосердну любов Бога, чи закоренилася вона в наших серцях або залишилася на поверхні, стане ситуація, коли хтось нам завдасть болю, коли ми здійснимо помилку або інші не зроблять того, чого ми очікуємо від них… Перевірка настане тоді, коли в наше життя прийдуть труднощі, коли нас зустрінуть хрести, хвороби, проблеми…

Часом (однак не завжди) може трапитися, що людина зазнає Божої любові тільки тоді, коли переживе справжнє падіння (усвідомить, що вона слабка й потребує Божої допомоги та прощення). Як молодший син із євангельської притчі! (Лк. 15:11-32) Лише тоді, коли він упав, коли віддалився від свого батька, коли загубився, він почав розуміти батьківську любов.

Чому ж не відчувають Божої любові всі люди, якщо кожний із нас слабкий? Дійсно, ми всі слабкі, тільки не всі це знаємо. І це було ключовою помилкою старшого сина. Він не бачив себе. Він залишився закритим у своїх уявленнях про те, наскільки він хороший і наскільки гріховний його брат. Він був замкнений у своєму болі, гіркоті, ревності. Він не відкрив любові свого батька й не пережив її. Важко буває пробачати інших, коли ми не бачимо самих себе.

Молодший син «отямився»: він зрозумів, яка любов батька, коли покинув його. Він знайшов тільки тоді, коли загубив. В апостола Петра було по-іншому. Він «отямився», знаходячись близько до Ісуса: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». Він промовив ці слова після того, як пережив чудо Ісуса. Старший син, однак, не розумів любові свого батька, хоча знаходився поруч із ним. Часом може трапитися й так: грішники (як Марія Магдалина, Закхей, митар Матей та ін.), які були відчужені від Бога, знаходять Його, а ті, що перебували «близько» – у храмі й синагозі, не зустріли Його.

Тому дуже важливо перевіряти себе, випробовувати своє серце. Нам можуть допомогти в цьому питання: Як я дивлюся на те, що відбувається? Як я думаю про себе, про інших…? Які почуття в мені викликають інші? Чи є в мені негативні емоції?

Після того, як щось «клацне», загориться «лампочка» й ми усвідомимо, як часто самі грішимо, як в кожному з нас з’являються негативні відчуття щодо інших, – тоді все постане в інакшому світлі, ми почнемо розмірковувати й відчувати по-іншому. Коли ми вловимо всередині себе засуд, негативні думки щодо ближніх, помітимо, що критикуємо, нервово реагуємо, злимося, – ми починаємо розмірковувати по-іншому.

Коли я повірю, що Бог любить і прощає мене, що Він – милосердний Отець, я відчуваю полегшення. Визнаючи милосердну любов Бога, ми здобуваємо свободу, свободу від тиску бути «досконалим», непомильним, від того, що ми повинні заслужити Божу любов, і що інші також повинні бути досконалими. Ні моя чесність, ні мої добрі справи не є умовою Божої любові. Бог любить мене не тому, що я хороший. Але Бог любить мене й тоді, коли я таким не є. Бог вільний! Бог просто любить. Ісус учить нас, що Божа любов подібна на сонце – вона вільна.

Божа любов подібна на сонце – вона вільна...

Коли я зрозумію це й переживу на власному досвіді, я почну жити по-іншому. Це міняє мій спосіб мислення. Я більше не думаю: «Я буду хорошим, я буду молитися, щоб Бог змінив Свою думку про мене і почав любити мене й прощати…» З цього моменту я розмірковую: «Господи, я хочу бути кращим, хочу творити добро, тому що я хочу продовжувати Божу любов! Тому що я хочу бути носієм Божої любові для інших! Тому що я хочу, щоб всі пережили любов Божу. Особливо ті, хто далекий від цього!»

Тільки після досвіду безумовної любові Бога ми можемо прийняти нове правило: як Бог мені, так і я тобі. Це зовсім не означає перестати бути людиною – слабкою й вразливою. Це означає, що віднині «…кожна образа стає новою можливістю продемонструвати силу прощення, всяке зле слово – приводом мовити добре слово…» (отець Славко Барбарич).

Любов, божественна, безумовна, є ключем до прощення! Це відповідь на те, як простити. Любов очищує й звільняє серце, робить нас здатними простити. Все залежить від любові. Згадаймо слова Божої Матері: «…Я хочу відкрити вам Бога любові й миру» (25.12.1996). «Коли людина відкриває більшу любов, вона стає здатною простити всі злочини й любити тих, хто не любить її. Коли людина натхненна бцльшою любов’ю, то ніщо не може зупинити її на шляху – ні брак любові, ні активна ненависть, а наслідки у вигляді ран щезають» (отець Славко Барбарич).

Для тисяч паломників у Меджуґор’ї досвід Божого милосердя й прощення є одним із найсильніших, що колись пережили. «Я ніколи не чув, – свідчив отець Славко Барбарич, – щоб хтось вернувся з Меджуґор’я з почуттям страху від Бога. А багато говорили: «Тільки тут я зрозумів, що Бог є любов, милосердя й прощення». Багато з них знову полюбили Бога, Який є Отцем, Який піклується про благо Своїх дітей, яких із радістю чекає й іде їм назустріч».

За матеріалами лекції з 23-ої міжнародної зустрічі організаторів паломництв…, Меджуґор’є, березень 2016