(Іс. 55, 8 - 9)

Цей фрагмент із книги пророка Ісаї залишився глибоко закарбований у моєму серці з тих пір, як я перший раз прочитала його. І він продовжує супроводжувати мене, ведучи звивистими шляхами, які, як іноді здається, не є моїми. Але пройшовши кілька кроків уперед, шляхи, які спочатку не здавалися моїми, урешті-решт виявляються моїми.

Я народилася в католицькій сім’ї в Латвії та при хрещенні отримала ім'я Ліга. У 19 років я вперше поїхала в паломництво в Меджуґор'є. Я була молодою дівчиною з великими мріями й бажаннями на майбутнє. Але найважливішою постановою для мене було жити згідно із Божою волею. Однак у Бога гарне почуття гумору, і іноді Йому подобається поставити нас у дивні ситуації.

Позаяк на шляху до Меджуґор'я нам треба було кілька годин провести в Кракові, коротаючи свій час, я сіла напроти образу Милосердного Ісуса й почала з Ним розмовляти... Розповідала різні речі й уявляла, що б Він міг мені відповісти. Так наш діалог тривав доти, доки повз мене не пройшла одна сестра з монастиря. Я у своїх думках подякувала Ісусові за те, що Він окремі душі закликає слідувати за Собою таким особливим чином. І раптово –  як відповідь у моєму серці – спалахнули слова: «І ти покликана!»

Який сюрприз для мене! Але я тут же припинила цю розмову: «Ні! Закликай мене, куди хочеш, тільки не до чернечого життя». Після цієї події все моє паломництво було зіпсоване. Хто зна, а що як справді Господь покличе мене в майбутньому до богопосвяченого життя? Ця думка не давала мені спокою. У Меджуґор'ї я написала дуже довгий лист Богородиці і, як у Мами, просила, щоб Вона поміняла плани Свого Сина й щоб Він дав мені якесь інше покликання. Цей мій лист, напевно, розсмішив милу Богородицю. А так само Ісуса.

Ще до поїздки в Меджуґор'є я чула про те, що там є одна особлива каплиця, яка називається «Оазис миру». Багато людей свідчили, що в цьому місці отримали відповіді на важливі життєві питання. Як мені було страшно відправитися туди: а що буде, якщо Господь мені там скаже, що мені потрібно вступити до монастиря? І все ж, увійшовши всередину, нічого особливого не відчула. Й оскільки каплиця була дуже красивою, я із задоволенням поверталася туди кілька разів.

Повернувшись до Латвії, я твердо вирішила продовжувати жити за посланнями, які Богородиця дає в цьому місці. І Марія, Цариця Миру, продовжувала супроводжувати мене на моєму шляху навернення.

Шість років по тому, коли я закінчила навчання й почала працювати, мене постійно мучило питання: яке ж моє покликання? Якщо шість років тому я сказала категорично «ні» богопосвяченому життю, то тепер було інакше. Мене дуже надихнув приклад святого Франциска, а також свідчення моїх знайомих братів і сестер з монастиря. Але водночас я була відкрита на створення сімейного життя. Тільки Господь не давав мені жодної конкретної відповіді.

У день народження, на моє 25-річчя, я вибрала собі заступницю на рік – святу Джемму Гальгані. Оскільки вона померла у віці 25 років, хотіла, щоб вона супроводжувала мене весь цей рік і вчила, як бути святою. Кілька місяців по тому я знову поїхала до Меджуґор'я. І позаяк мені дуже подобалася каплиця в спільноті «Оазис миру», я відправлялася туди молитися кожен день після обіду. Одного разу тут мене охопило незвичайне відчуття: я відчуваю... що я вдома! Я не знала абсолютно нічого про Маріанську спільноту «Оазис миру». Про її спосіб життя. Дивилася на братів і сестер, які через годину змінювали одне одного перед Святими Дарами й думала: це мої брати й сестри, це моя спільнота, це мій дім. І все ж я не була готова залишити всього (що означало так само залишити Латвію), щоб вступити в цю спільноту. Хотіла переконатися в тому, що насправді це Господь, Який мене закликає, а не моя уява або миттєві емоції. Так я продовжувала молитися в цьому намірі ще два роки. Але чим швидше йшов час уперед, тим сильніше мої думки й бажання тягнули мене до цієї спільноти.

Молилася, щоб зрозуміти, чого Господь бажає від мене. Пішла на п'ятиденні реколекції тиші, бажаючи один день присвятити молитві саме за моє покликання. Господь здивував мене вже з самого ранку. Тільки я прокинулася і вийшла з приміщення, де перебувала, перед моїми очима відкрився прекрасний вид, який я коли-небудь бачила. Піднімалося сонце, і накрапав дощик, і з одного краю поля до іншого переді мною була яскрава веселка. Ця краса тривала лише кілька хвилин. І з мого серця вийшла гучна пісня прославлення. Господь творить щось таке гарне на таку коротку мить! І я можу Йому за це подякувати! І в цей момент мені було ясно, що мені потрібно поїхати в цю спільноту й подивитися, чи є те, як вони живуть, тим, чого я бажаю.

Так я вирушила до Італії, де в 1987 році й була заснована Маріанська спільнота «Оазис миру». Це змішана (є брати, сестри й також священники) та споглядальна спільнота, місія якої молитися за мир у Церкві й у всьому світі. Важливу роль у заснуванні спільноти зіграли події в Меджуґор'ї – перші брати й сестри хотіли жити за посланнями Діви Марії, Цариці миру, богопосвяченим життям.

Приїхавши до Італії й познайомившись зі спільнотою, я зрозуміла, що це саме те, чого прагло моє серце. Урешті рішення повинна була прийняти я сама й цього разу я всім своїм єством відповіла Господу: «Так! Я хочу повністю присвятити себе Тобі, хочу дозволити Тобі вести мене тими шляхами, якими Ти бажаєш мене вести!» При цьому, на мій превеликий подив, я дізналася, що однією зі святих покровителів спільноти є саме Джемма Гальгані, якій «довірені» покликання сестер.

Минуло вже майже десять років відтоді, як я в спільноті, і я щаслива. На цей момент дороги Господні привели мене в Камерун, який став моєю землею. Наше життя коротке, як веселка в променях сонця, що сходить, але коли ми присвячуємо його нашому Творцеві, воно стає незвичайним дивом у Його руках.

с. Ліга Марія Франческа від Пробитого Серця Ісуса, CMOP