Приїхавши цьогоріч до Меджуґор’я, я думала про те, про що молитися, що мені потрібно найбільше, чого хочу просити в Бога. Я згадувала минулий рік – усе складалося й вирішувалося само по собі, багато труднощів просто зникало. І я відчула в серці величезну вдячність та захоплення всім тим, що відбулося й відбувається в моєму житті, як Бог веде мене й під яким неймовірним захистом я знаходжуся.

Багато моїх бажань збулося, плани – реалізувалися, і я не знала, як віддячити Богові й Матері Божій за все дароване мені. Хотілося сказати якось по-особливому, що я люблю Її, люблю Бога.

У Біблії Любов – це не почуття, не емоція, а послух. Коли ми слухняні Богу, Його волі – це і є виразом любові до Нього. Я згадала, як часто в посланнях Богородиця просить про молитву в Її намірах, молитися разом із Нею, про молитву за мир у всьому світі. Я хотіла стати слухняною Богородиці, аби висловити свою любов до Неї. Я хотіла виконати Її бажання, позаяк стільки моїх бажань уже виповнилося. Я вирішила, що всі молитви, Святі Меси, піст, мовчання під час семінару (семінар “Молитви, тиші і посту”) я віддам Богові, аби наміри й плани Богородиці виповнилися. План Богородиці – це план Самого Бога, бо Вона завжди виконує лише Його Святу волю.

Протягом семінару часом траплялися дуже важкі моменти, але я віддавалася на волю Божу й вірила, що все, що відбувається зі мною – це Її план. Усі сльози, біль, страждання, які я переживала, віддавала Їй, Мамі, щоб усе приносило той плід та результат, яких Вона хоче. Згадувалися тяжкі моменти з минулого, я ніби переживала все наново, розуміючи допущені помилки. Семінар вів о. Марінко Шакота, і на кожній лекції я відчувала себе ніби на операційному столі, де відбувалася відкрита операція на серці, і не вірилося, що всі ці «хірургічні втручання» можливо пережити, ба більше – видужати вмить і відчути невимовну Любов. Були хвилини, коли я вже хотіла просити щось для себе, аби стало легше. Біль був таким глибоким, що хотілося втекти, умерти або зникнути  зовсім – від усіх і від усього, але я згадувала, як Ісус у Гетсиманському саду, не дивлячись на гіркоту, випив чашу, дану Отцем, до дна, до останньої крапельки, щоб спасти весь світ. Це додавало мені сили йти далі, віддати ще щиріше весь перенесений біль у намірах Богородиці, за тих, за кого переживає Вона, через кого Її серце обливається кров’ю.

Я не знала, як саме захоче розпорядитися моєю молитвою Богородиця, оскільки Вона молиться за всіх людей на світі, а не лише за тих, хто приїжджає до Меджуґор’я.

Дні йшли, і я ясно розуміла: найважливішим наміром Богородиці є наш внутрішній спокій та радість, тоді й світ рятувати не доведеться, якщо в кожній людині житиме Божа радість та мир. Я плакала, як дитина, і, як дитина, раділа та сміялась. Усі внутрішні страхи щезали і з’являлася певність, що все буде не просто добре, а чудово! Я зрозуміла, що, молячись у намірах Богородиці, я й усі мої близькі та рідні автоматично знаходяться під Її покровом. Так, саме в ці дні в Білорусі моїй бабусі зробили терміново операцію на серці. Усе пройшло безпечно, і моя бабуся вже вдома! Я дізналася про це після того, як повернулася з семінару додому. Багато моїх рішень, на які я не могла зважитися протягом кількох років, я прийняла за два дні й знаю ще точніше, що повинна робити в житті. Мені стало легше сказати, чого саме я хочу.

Богородиця ніби помножує силу молитви. Вона пам’ятає про кожного з нас і про все, що нам потрібно. Наша бідна й часом зовсім розсіяна молитва в руках Богородиці стає ідеальною, і все виходить в тисячі разів прекрасніше, чим ми можемо собі це уявити. Я зрозуміла, що, просячи щось конкретне, обмежую Доброту й Любов Бога, оскільки Він завжди хоче дати більше, чим я прошу.

Тому, молячись у намірах Богородиці, ми отримуємо максимум любові, турботи, позаяк не обмежуємо Бога своїми просьбами, і Він має право дати стільки, скільки хоче, а бажання Бога набагато могутніше й більше, аніж людське. Наші потреби й плани нікчемні в порівнянні зі щедрістю та Любов’ю до нас Бога. Я б навіть не порівнювала цього.

Тепер я молюся тільки в намірах Богородиці, і важкі моменти мого життя стали легкими. Тепер я не так часто говорю: «Царице Миру, молися за нас», – але всім серцем промовляю: «Царице Миру, я молюся разом із Тобою та з’єдную мої молитви з Твоїми».

Олена, Білорусь