Слава Ісусу Христу! Я хочу свідчити про любов нашого Отця, який не тільки почув мої молитви та привів мене на шлях мого покликання, але дарував мені набагато більше.

Мій шлях пошуку покликання дуже тісно пов’язаний з Меджуґор’єм. Я завжди прагнула жити у подружжі, але одночасно прагнула жити у тісному зв’язку з Богом. З цього приводу виникало питання, яке насправді моє покликання. Багато років я переживала сильну внутрішню боротьбу, чи моє покликання — це богопосвячене життя, чи подружжя.

Вперше до Меджугор’я я потрапила в 2007 році, де за Божим промислом виконала генеральну сповідь, після чого моє життя почало істотно змінюватись. Під час цього паломництва вперше зустрілася зі спільнотою “Світло Марії”. В січні 2008 у Словаччині вступила до віртуальної спільноти Angelus, члени якої молилися за молодь, щоб знайшли своє покликання. За кілька місяців я отримала лист, з якого довідалась, що моїм земним патроном, тобто особою, яка молиться за моє покликання, є Тереза Ґажіова. Для мене це було несподіванкою. Ця наша спільна молитовна дорога розпочалася 25 березня на свято Благовіщення.

«...Я вірила, що Діва Марія справді мені допоможе, що виведе мене з тієї ситуації. Молилася з великою вірою про те, щоб пізнати своє покликання і відкритися на те, чого хоче Бог...»

Бог скерував так, що у 2010 році я могла приїхати на рік у спільноту “Світло Марії”. Мені чітко запам’яталися слова Терези, коли я вирішувала, чи приїду на рік. Вона сказала: «Те, що ти у світі будеш вирішувати роками, Богородиця допоможе тобі вирішити за рік.» Бачу на прикладі свого життя, що це була правда. За рік у Меджуґор’ї Бог дарував мені глибоке оздоровлення, багато чудес у моїй родині – одним з яких є оздоровлення мого батька від алкоголізму, послав у моє життя багатьох людей, через яких вів мене дорогою мого покликання.

Дуже сильний момент був тоді, коли на сповіді один священик сказав мені, що я хотіла б вийти заміж, але у глибині серця зовсім не вірю, що це можливо; що Бог має для мене чоловіка, який мене буде любити. Тоді я усвідомила, що мушу змінити ставлення до цього. Хоча я багато молилася, але мені бракувало віри. До Меджуґор’я приїхала з постановою присвятити цей рік свого життя Діві Марії, а через неї Богу, і в цей час не шукати чоловіка. Отже, коли в червні 2012 року після півторарічного перебування від’їжджала додому, то думала, що ось-ось зустріну свого судженого, однак мене чекала ще довга дорога.

У час переживання найсильнішої кризи з приводу покликання я знову вирушила до Меджуґор’я… Цим разом, як ніколи доти, я проживала той час, і проплакала цілих два тижні. Почувалася знесиленою, у відчаї, що й надалі не знаю, які у Бога щодо мене плани, була зрезигнована, не знала як далі, не бачила виходу. Я відчувала, що більше не можу так далі жити, що не знаю, як далі з життям. Я дуже просила Богородицю про допомогу.

«...Під час весільної св. Меси ми присвятили себе Діві Марії, а через неї — небесному Отцеві, бо хочемо, щоб усе наше життя було в Її руках...»

Після повернення зателефонувала своєму духівникові, щоб порадив, що маю робити. Він відповів, що у такому стані я не здатна прийняти правильного рішення, тим більше про покликання. Порадив мені молитися дев’ятницю до Діви Марії з Помпеї. Вона триває 54 дні, три розарії щоденно… так само, як закликає молитися Богородиця у Меджуґор’ї. Я вірила, що Діва Марія справді мені допоможе, що виведе мене з тієї ситуації. Молилася з великою вірою про те, щоб пізнати своє покликання і відкритися на те, чого хоче Бог, і мені вже було однаково, яким буде цей шлях — чи подружжя, чи богопосвячене життя.

Вже через тиждень моління відчула якусь легкість і довіру, що все буде добре. Після багаторічних пошуків своєї дороги Господь послав мені чоловіка. Під час новенни ми почали дедалі частіше зустрічатися, Бог поступово перекреслював мої уявлення і відкривав моє серце цьому чоловікові.

Було ще багато ситуацій, у яких я побачила Божий промисел про мене, але найсильнішим моментом для мене була конкретна відповідь на молитву до Богородиці. У першу суботу, молячись розарій, я просила Діву Марію про те, щоб цей хлопець, якщо він дійсно від Неї, сам зробив перший крок. І саме в цей момент, як я висловила цю молитву, отримала від нього смс-ку із запитанням: чи може він зателефонувати мені?... Він подзвонив і запросив мене на вечірню прогулянку.

«...Тепер я знаю, що все мало бути так, як було, щоб ми зараз разом з моїм чоловіком могли йти спільно. Бог покликав нас до подружжя, в якому можемо мати з ним глибокий зв’язок...»

Незадовго до закінчення новенни ми почали творити пару. 15 серпня 2015 року, на свято Успіня Пресвятої Богородиці (моє улюблене свято) ми побралися. Під час весільної св. Меси ми присвятили себе Діві Марії, а через неї — небесному Отцеві, бо хочемо, щоб усе наше життя було в Її руках.

Тепер я знаю, що все мало бути так, як було, щоб ми зараз разом з моїм чоловіком могли йти спільно. Бог покликав нас до подружжя, в якому можемо мати з ним глибокий зв’язок. Ми приступаємо до таїнств, намагаємось щодня ходити на св. Месу, щодня молимося розарій з посланнями Діви Марії з Меджуґор’я, а один раз на тиждень молимося «сімейну молитву» (розарій, читання Святого Письма, спонтанна молитва), яку незабаром, як ми віримо, будемо молитися з нашими дітьми.

Ми не досконалі, але знаємо, що стали на шлях чудесного покликання, а я у серці переживаю глибокий мир, бо знайшла своє покликання.

Ленка, Словаччина

Фото: 1) архів Світло Марії;

2) freeimages.com