Судячи з літератури, можна сказати, що світ відкрив для себе піст, але пізно. Пізно просто тому, що існування посту виявилося, коли людина вже позбулася здоров’я, привабливої фігури й дорого за все те заплатила. Жоден кілограм не набувається випадково. На нього потрібно щодня наполегливо працювати. Потрібно немало з’їсти, аби людині вдалося додати зайвий кілограм. Потрібно їсти регулярно: сніданок, обід, вечеря й, знову-таки, щось поміж ними. Аби кілограмів набрати добряче, потрібно, відповідно, немало і їсти. Аби багато їсти, потрібно багато готувати. Аби багато готувати, потрібно багато купувати. Аби мати можливість багато купувати, потрібно мати за що, а щоб мати за що, доводиться працювати й заробляти на це гроші. Як наслідок — людина набирає вагу, губить хорошу фігуру й легше піддається захворюванням. Захворівши, вона вимушена шукати клініку, а лікування в клініці, знову ж, є недешевим. Виходить, що й набрати кілограми коштує немало, і терапія відтак обходиться не так просто. Таким чином людина стає хворобливою й бідною.

Цього порочного кола просто можна уникнути, якщо ми приймемо для себе програму Божої Матері. Той, хто постить двічі на тиждень, легше зможе втримати свою оптимальну вагу, менше буде тратити на продукти, скоріше збереже здоров’я й не буде вимушений тратитися на його відновлення. Тим самим людина, яка приймає програму Божої Матері, залишається ЗДОРОВОЮ, ПРИВАБЛИВОЮ Й БАГАТОЮ.

 Хто всерйоз задумується над своїм життям, той прийме програму Божої Матері!

Озлоблена особа

Один паломник, який прийняв для себе програму посту Богородиці, якось сказав мені: «Я пощу два дні, як просить Божа Мати. Але в дні посту я така озлоблена особа».

Я відповів: «Поздоровляю!» Він сказав: «Отче, ви зрозуміли, що я вам говорю? Я під час посту такий озлоблений».

Я відповів: «Я зрозумів, про що ти говориш, але ще раз кажу: вітаю!»

Він подивися здивовано й знову запитав: «А з чим вітаєте?»

Я відповів: «Вітаю. Ти недобрий тільки два дні, а ті, хто не постить, — сім, тільки того не бачать».

Постити й бути нервовим

Одна паломниця запитала: «Що краще: їсти й бути коректним чи постити й бути агресивним та нервовим?»

Я відповів: «Найкраще і постити, і бути коректним та спокійним». І додав: «Якщо б нервовими були тільки ті, хто постить, то таких нервових і в’їдливих було б на світі небагато! Що ж решта нервових і нестриманих? Скільки разів ми і їли, і пили, і все мали, а були нервовими, реагували роздратовано. Піст не народжує нічого нового. Він проявляє насамперед, які ми, а коли ми це побачимо, тоді можемо спробувати якось по-новому».

Досвід Кармело Пуццоло

Кармело Пуццоло – скульптор, який створив стації Хресної дороги на горі Кріжевац та таїнств Розарію на Горі об’явлень. Він свідчить про час, коли тільки почав постити, що по середах і п’ятницях його першою думкою завжди було «сніданку сьогодні не буде!», а першим відчуттям — голод, хоча вечорами в вівторок і четвер він їв, як правило, ситніше, аніж зазвичай, аби легше перенести день посту. І завжди, працюючи в ці дні над фресками в церквах чи інших будівлях, ловив найменший запах із будь-якої кухні, що знаходилася поблизу. Уранці ж четверга й суботи таких думок не було, хоча фізіологічно було б природніше прокидатися з відчуттям голоду саме в четвер і суботу.

Цей досвід показує, що під час посту ми ведемо себе, як залежні. Коли тільки починають постити, то, поки не з’явиться внутрішня свобода, труднощі є тільки як наслідок нашої залежності.

Кафедрал або капличка – єдиний аргумент проти посту

Якось перед церквою в Меджуґор’ї мені зустрівся священик ростом під два метри й несильно менший в ширину. Я підійшов, поплескав його по плечі й жартома сказав: «Отче, добре було б і програми Богородиці поважати!» Він подивився на мене зі своєї висоти й низьким голосом запитав: «Перепрошую, які програми?»

Я пояснив: «Богородиця просить про два дні посту: по середах і п’ятницях. Може, і тобі було б непогано?!»

У нього на обличчі з’явилася дуже сердечна широка усмішка, він зрозумів жарт і сказав: «А, ні, ні в якому разі!»

Я здивовано запитав: «Як ні, адже ти в школі Богородиці, раз приїхав сюди, у Меджуґор’є!»

Він усміхнувся ще добродушніше й сказав: «А, цього я не приймаю. Якщо Господь сподобив мене кафедрала, хто я такий, щоб робити з нього капличку!» Ми обидва від душі розсміялися, і я додав: «Ну, бережи кафедрал, тримай у формі й дивися, аби залишався на ходу!»

Я обіцяв йому, що буду розповідати про це кожній групі, яка приїжджає сюди, позаяк це єдиний аргумент проти посту. У подальшій розмові я з’ясував, що раніше він був баскетболістом, після закінчення активної кар’єри в спорті відчув покликання, закінчив семінарію й став священиком. У результаті обраного священичого життя зробився майже такої ширини, як і висоти, однак несе свій кафедрал із витримкою. Мораль тут проста: усі, хто через тяжкі зусилля вибудував свої кафедрали, бережіть їх! Але майте на увазі, що вони були б чистішими, якщо б ви при цьому й постили!