IMG_1756Я чула немало свідоцтв цього року, але моє, напевне, дещо відрізняється від решти. Справа в тому, що Ісус у моєму житті був завжди. Ба більше, у дитинстві ми дуже дружили. Настільки, що якось на Різдво я змалювала Його з дитячої Біблії, вирізала, накрила на стіл й посадила Його поруч зі своїми іграшками, щоб Ісус був у них гостем на Різдво! А потім щось змінилося. Я стала рости, все більше втягуватися у сучасний мені світ. Я не завжди почувала себе комфортно, та все ж відходила. А Ісус навіть тоді був поруч. Багато чудес здійснив Він у моєму житті. Я ж у той час нічого для Нього не робила. Рутина повсякденного життя засмоктувала мене все більше, а Ісус ставав все дальше. Розчарування життям усе росло (У 21 рік?! Смішно?! Але це так) і все сильніше ставало явним. Чогось не вистачало. І ось, коли я зрозуміла, що стою в болоті, причому не по коліна, а по саму шию, пролунав дзвінок. – Слава Ісусу і Марії! До Меджуґор’я поїдеш? – Так! До Меджуґор’я мене кликали вже давно. Спершу я просто не хотіла туди їхати, а коли бажання з’явилося і стало мрією, не було можливості. А може, просто здавалося, що її немає? Й ось я в Меджуґор’ї.
«Гора Кріжевац, Хресна дорога з Ісусом… усе відразу стало зрозуміло. Він тут, поряд, як і раніше, любить і чекає на тебе...»
Я й раніше ходила до сповіді. Але зазвичай після неї нічого не мінялося. Бувало, йдеш уже вкотре й думаєш: «Скоро священик точно скаже, що я йому набридла». А все тому, що ти нібито й знаєш, що Бог добрий, а в голові крутиться: ну як можна таке пробачити? Але в Меджуґор’ї виявилося – можна! Гора Кріжевац, Хресна дорога з Ісусом… усе відразу стало зрозуміло. Він тут, поряд, як і раніше, любить і чекає на тебе. Усе, чого хотілося в цей момент, – плакати й дякувати. Колись я боялася священиків. Я їх дуже поважала, захоплювалася, але здавалося, що вони такі далекі від мене. А тепер – так близько. Останнє, що я чула на сповіді: «Ти – щаслива. Бог із Тобою, Він у тобі». І розуміла: «Так! Це правда!» Від радості серце було готове вистрибнути з грудей. ​ Колись розіп’ятий Ісус здавався мені засудом. Був чимось страшним, нагадував про те, які ми, люди, погані. Але тепер я бачу в Ньому велику любов. Тепер я бачу, як Ісус на хресті обіймає ввесь світ та виливає на нього Свою любов. У Меджуґор’ї, коло храму, є тихе місце для молитви. Там розп’яття Ісуса. Це було моє улюблене місце. Колись Святі Дари були для мене просто чимось красивим. Тепер я бачу там Ісуса. Меджуґор’є – це велике місце. Туди кличе Марія. Вона бере твою руку й веде до Ісуса, аби Він узяв тебе за другу!  

Валерія, Латвія