Мене звати Андрій, я з Ліптовських Шлячов. Закінчив четвертий рік навчання в духовній семінарії.

Я вже знаходжуся в Меджуґор’ї декілька днів, щоб пережити прекрасне спілкування на семінарі для священиків, але головне – це навчитися нових речей. Правда, речі ці не настільки нові, але для мене є такими. Я хочу навчитися жити без страху, дивитися, аби бачити, і слухати, щоб чути, і головне – навчитися любити… А тепер трохи про те, як Бог діє в моєму житті.

Бог покликав мене вступити до семінарії в дещо незвичайній ситуації. Моє покликання зродилося в сім’ї, яка розпадалася, де батько пив. У нашій сім’ї було мало що спільного з Богом, але Він давав квітнути квітам на землі, де не завжди світить сонце. Йому потрібно зовсім небагато, навіть майже нічого. І таким «ніщо» був я. Ви легко можете уявити собі сімнадцятилітнього хлопця без особливих моральних принципів, із пірсингом на брові, із сигаретою в руці та з багато чим іншим, пов’язаним із цим. Звичайно ж, батькам я нічим не дорікаю. Вони намагалися закласти в мене багато доброго, що своєю чергою отримали від своїх батьків.

У той час, коли я ще працював офіціантом, до нас прийшли люди з однієї молодіжної спільноти. Після вечері вони запитали мене, чи можуть помолитися всі разом. Я згодився.

Я ніколи раніше не бачив такої молитви. Молилися так, неначе перед ними стояв хтось конкретний. Я взагалі не розумів цього. Мене це сильно вразило. Я запитав їх, чи можуть вони помолитися за мене, але сам молитися не хотів. Вони продовжували далі свою молитву.

Не пам’ятаю точно, але говорили вони щось про Святого Духа, і з того моменту в моєму житті все стало мінятися.

Того дня я зустрів Бога!!! Я не можу точно описати, що зі мною тоді відбулося, тільки знаю, що це було поєднання в одне ціле любові, ніжності й удячності. Таке трапляється, коли зустрічаєш найкращого друга, який довго перебував у від’їзді, і ви дуже добре знаєте одне одного, й ось ви зустрілися. Це момент, який тяжко описати. Бог, який був для мене таким далеким, раптом став надзвичайно близьким. Тоді я нічого не робив, тільки плакав і насолоджувався цим відчуттям. Я відразу став іншим. Новим. Моє життя набуло змісту, і я хотів кожному про це розказати.

У той час, після «зустрічі» з Богом, мені дуже подобалася одна дівчина, і хтось одного разу мені сказав: «Їдь до Меджуґор’я, там являється Діва Марія, там ти точно вимолиш цю дівчину».  

Пройшло небагато часу, і я опинився в Меджуґор’ї. Я зустрівся там із одним священиком і вирішив усе йому розказати – як сильно мені подобається ця дівчина, яка вона мила, як я за неї молюся… А його відповідь була такою: «Андрію, а не хотів би ти вступити до семінарії?» Ці слова зачепили мене. Я йому відкриваю серце, а він просто так візьме та й запитає щось не до ладу, але тієї ж миті в мені  ніби щось загорілося. Моя слабка віра стала рости ще більше. Через два дні після повернення з Меджуґор’я ми з цією дівчиною почали зустрічатися. Це були мої перші чисті стосунки, і були дуже красивими. Бог через ці стосунки показував мені, як багато всього красивого можу побудувати, але в серці постійно звучало питання: «Андрію, а не хотів би ти вступити до семінарії?»

Ішов час, у мені все більше й більше розгоралося бажання бути священиком, доки врешті я не вирішив вступити до семінарії. Мені було жаль цієї дівчини, тому що вона дуже переживала через наше розставання, мене ж наповнювала радість покликання. Звичайно, з мого боку це було досить егоїстично, і тепер я б підготував наше розставання по-іншому.

І з тієї пори моє покликання до священства посилювалася все більше. На цій дорозі Бог допомагає через моїх друзів, семінаристів і, найголовніше, через священиків, які вірять мені і багато чим допомагають у житті. Багато чого змінилося в нашій сім’ї. Батько перестав пити, сестра пізнає й шукає правду, і я вірю, що ще багато чого зміниться. Бог Своєю присутністю здатен і з болота дістати перлину й зробити з нас найчистіше золото. Прошу: моліться за мене.

Андрій, Словаччина