2009 р. Урсула Херберг із Німеччини зцілилася в Меджуґор’ї від раку підшлункової залози. «Мені 52 роки, я заміжня, маю вісьмох дітей, двоє з яких на небі. Три мої доньки одружені, і я щаслива бабуся сімох онуків. Хочу розказати, що зробив для мене Бог».

Усе почалося в серпні 2008 р. У мене постійно була підвищена температура, слабкість така, що я могла пересуватися тільки від вітальні до кухні, після чого мені потрібно було довго відпочивати, аби прийти до тями. Шістнадцять днів я пролежала в лікарні, де мені провели багато обстежень й нічого не встановили. На якийсь час мені стало трохи легше, але навесні 2009 р. все почалося заново: підвищена температура, слабкість і нові численні обстеження. Одна з комп’ютерних томографій виявила пухлину в підшлунковій залозі. Мені було дуже страшно, оскільки 90 відсотків пацієнтів з таким діагнозом помирають протягом року, а багато хто протягом трьох місяців. Тиждень я була цілковито пригнічена й стривожена, як зустріне цю звістку моя сім’я. Відтак змирилася й навіть знову відчула втрачену радість. Я просила про Божу допомогу й захист для своєї коханої сім’ї. Того, що мене чекає, не боялася більше аніскільки. Бог давав мені немало сили, аби переносити все це. Із повною довірою й від усього серця я могла сказати: «Боже, нехай буде воля Твоя! Ісусе, довіряю Тобі». Я була цілком упевнена, що Ісус буде зі мною й допоможе мені, якщо доведеться проходити опромінення чи якщо будуть сильні болі. Багато близьких людей, моя сім’я, друзі й люди, що моляться, були поруч. Їм я вдячна всім серцем, але найбільша подяка – Божій Матері. Якщо я повинна вже померти, думала, то можу сказати Богові, що й до цього я цілковито готова. Я хотіла лише виконати Його волю. На мене чекають Його мир і Його слава, і до цього я готувалася з великою вдячністю. Але в Бога був інший задум.

Відстрочене обстеження

7 травня 2009 р. я знову поїхала на обстеження до лікарні. Необхідно було пройти одне обстеження, при якому треба ковтати трубку для пункції пухлини. Але до обстеження не дійшло, позаяк за три дні до цього в мене були деякі інші процедури й після них залишилося травмованим горло. Лікар призначив нове обстеження через тиждень, коли пройде горло. Це повинно було бути 14 травня. Але мій чоловік і я вже давно планували поїздку до Меджуґор’я з від’їздом 19 травня. Я попросила лікаря перенести обстеження, доки ми не повернемося з відпустки. Сказала, що їдемо у відпустку, оскільки не зважувалася сказати, що ми летимо до Меджуґор’я. Лікар почав пояснювати, наскільки є серйозною хвороба та які мої перспективи, і не радив їхати в жодному разі, не дозволяв, але мені аж до скрути треба було до Меджуґор’я. Це була друга поїздка туди. Я сказала лікареві, що ця відпустка вкрай важлива для мене, бо якщо доведеться довго лежати в лікарні, спогади про відпустку додадуть мені сили. Якщо ж я помру, то хочу до того принаймні пережити щось хороше зі своїм чоловіком. Лікар запевнював мене, що я однаково не буду спокійною, буду весь час думати про пухлину… Урешті я запитала його, що б він зробив на моєму місці як хворий, а не як лікар. Він, недовго думаючи, сказав тоді відсвяткувати із сім’єю ще й П’ятдесятницю та приходити в лікарню 3 червня.

Я сильно відчувала присутність Ісуса

Так що мій чоловік і я поїхали з групою паломників до Меджуґор’я. У Меджуґор’ї ми опинилися вночі 20 травня. Мені було дуже погано. У мене вперше з’явилися сильні болі. Я сумнівалася, чи правильне насправді рішення прийняла. Поїздка була доволі напруженою. Щоранку я ходила на Святу Месу, а ввечері на вечірню програму. На це я була здатна. На Кріжевац і на гору Об’явлень у мене не було сили, туди я не могла піти, і мені цього дуже не вистачало. Усе ж я була дуже вдячна, що взагалі можу знаходитися тут. Я сильно відчувала присутність Ісуса, особливо в часі Причастя, поклоніння Святим Дарам і молитви за зцілення. Кожного вечора я просила Бога мене зцілити, але думала найперше про свою душу: я просила про милість, аби зуміти виконати Його волю та прийняти свою хворобу. Я й так уже прийняла її, але тепер просила сили, аби зуміти її витерпіти. Водночас я просила й про зцілення тіла, та саме водночас. Фізичне зцілення не було для мене найважливішим.

Пухлина щезла

Після того, як шість днів мені було дуже погано, 26 травня у мене з чоловіком вийшло повільно піднятися на гору об’явлень. Додому з паломництва я повернулася з новими силами. Бога я «привезла» із собою. Удома ми з чоловіком разом зі всією сім’єю відсвяткували свято П’ятдесятниці. 2 червня наш настоятель здійснив наді мною єлеопомазання, що було для мене дуже важливо, а 3 червня мене поклали в лікарню. Я була доволі схвильована, позаяк це не дрібниця. Коли лікар провів обстеження – ендоскопічне ультразвукове з пункцією пухлини – то більше її не знайшов. Вірте чи ні, але моєї пухлини більше не було! Коли я отямилася від наркозу й лікар сказав, що пухлини немає, нічого немає, – я не могла цього збагнути. Думала, напевне, він недостатньо добре дивився, що пропустив її. Мій батько помер від раку підшлункової залози, тому я турбувалася, що лікар, можливо, чогось недобачив. Лікар провів ще одне обстеження – контрастний ультразвук – і нічого не було. Пухлини більше не було. Я була знову здоровою, але знадобилося багато часу, аби все це усвідомити. Я вдячна нашій Матері Божій і нашому милосердному Ісусові.

(Урсула Херберг, Німеччина)